– Beatrycze Drzewicka
Monika Spuz-Szpos:
Przystępując do realizacji stypendium Ministra Kultury, Dziedzictwa Narodowego i Sportu chciałam przywrócić pamięć o lubelskich karmelitankach bosych, które przybyły do Lublina w XVII wieku. Wiele wniosły do ówczesnej kultury, a współcześnie mogą być źródłem inspiracji do twórczości artystycznej. Życiorysy karmelitanek pisane były według pewnego schematu. Wyłaniają się z nich kobiety pobożne, poddające się regułom zakonnym, pokorne. Nie dowiemy się, czy nosiły okulary lub jaki miały kolor włosów. Ale im dogłębniej studiujemy te żywoty, tym dają się zauważyć pewne cechy wyróżniające każdą z nich. Czytając ich dzieje, starałam się wyłuskać to, co indywidualne. To rozpoczęło proces tworzenia prawizerunków. Każdą z karmelitanek bosych namalowałam w technice tradycyjnej tempery żółtkowej, na deskach lipowych pokrytych złotem. Karmelitanki ubrane są w charakterystyczne dla nich habity, ale zakonnice nie są przedstawione z atrybutami ani predykatami, które odzwierciedlają ich imiona zakonne czy nadzwyczajne cechy. Indywidualne cechy mniszek podkreślają przedmioty czy detale, które pojawiły się w tekstach źródłowych. Teresa Barbara od Najświętszego Sakramentu – Teofila z Kretkowskich Zadzikowa umartwiając się, łapała w swojej celi pluskwy, a Beata od Matki Bożej – Beatrycze Drzewicka przedstawiona jest z krzakiem poziomek, ponieważ jak wierzyły bosaczki, ożywiła uschniętą roślinę.
Prof. dr hab. Anna Nowicka-Struska:
Historia karmelitanek bosych w Lublinie rozpoczęła się 1 listopada 1624 roku. Do miasta przyjechały wówczas z Krakowa cztery zakonnice – założycielki nowej fundacji niemal zupełnie nieznanego w Polsce zakonu. Ich wybudowany po latach klasztor i kościół pod wezwaniem św. Józefa stanowi jeden z najpiękniejszych zespołów architektonicznych w mieście – dziś jest to siedziba karmelitów bosych przy ulicy Świętoduskiej. O swoim domu w trudnych czasach wojen epoki pisały, używając zdrobnień, nazywały go „klasztorkiem”, „domkiem, miłym wesołym i pięknym”, „miłymi kącikami”, „miłymi celkami”, w których siostry wiodą idylliczne „spokojne życie w obserwancji”. Do połowy stulecia powoli przybywało mniszek zapełniających konwentualne przestrzenie. Ponad dwadzieścia lat później, w 1646 roku zapadła decyzja o ufundowaniu drugiego klasztoru karmelitanek bosych w mieście, konwentu pod wezwaniem Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Marii Panny. Kościół ówczesnych panien poczętek do dziś mieści się przy ulicy Staszica, dawniej zwanej Poczętkowską. W Lublinie XVII i XVIII wieku za wysokim murem tych dwóch klauzurowych klasztorów – oddzielonych od świata kratą, welonem, regułą zakonną, milczeniem, podporządkowanych niebywale ostrym zasadom życia sformułowanym przez słynną mistyczkę Teresę z Avili, założycielkę karmelu – spędziło swoje życie około 180 kobiet. Ich imiona, pełnione funkcje, daty profesji, śmierci są znane z zachowanych archiwaliów zakonnych, choć można przypuszczać, że nie są to informacje pełne. Administracyjne zestawienia nie dostarczają jednak wiedzy o ich oglądzie świata. Ogromna większość dorobku karmelitanek lubelskich, ruchomości, uległa rozproszeniu w XIX wieku – dokumenty, rękopisy, księgozbiory, rzeczy użytku codziennego, artefakty, przedmioty kultu. Zarówno po obydwu klasztorach, jak i po samych siostrach pozostały, choć niekiedy niezwykle wartościowe, zaledwie okruchy.
Kim na podstawie fragmentarycznego puzzla były józefatki i poczętki? Jaki żywot pędziły i co zaprzątało ich umysły? Na podstawie zapisków, żywotów, ocalonych fragmentów kronik zakonnych powstały prawizerunki karmelitanek lubelskich. Przede wszystkim powstały one jednak w oparciu o zapiski samych zakonnic, piszących o sobie i swoich współsiostrach. Najlepszym sposobem ukazania karmelitanek bosych sprzed niemal 400 lat jest oddanie głosu im samym i współczesnym im siostrom. Niech zaprezentują się w świetle tego, jak same siebie postrzegały, ich wrażliwości, języka, świata, który przypadł im w udziale. (…)
Bohaterkami prawizerunków są karmelitanki bose z klasztoru św. Józefa i konwentu Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Marii Panny:
Beata od Matki Bożej – Beatrycze Drzewicka;
Agnieszka od Trójcy Świętej – Agnieszka Myszkowska;
Agnieszka od Narodzenia Najświętszej Marii Panny i św. Józefa – Agnieszka Wężykówna;
Anna od Jezusa – Jadwiga Stobieńska;
Teresa od Jezusa Maryi – Katarzyna z Kretkowskich Ligęzina;
Teresa Barbara od Najświętszego Sakramentu – Teofila z Kretkowskich Zadzikowa,
Maria Magdalena od Zbawiciela – Anna Żaboklicka;
Agnieszka Konstancja od Pana Jezusa Baranka – Konstancja Iżycka;
Eufrazja od Zwiastowania Najświętszej Marii Pannie – Anna Pajewska.
Cztery ostatnie były także założycielkami klasztoru Najświętszego Imienia Maryi w Poznaniu. Były wśród nich uwodzące niewinnością i pięknem dziewczęta, charyzmatyczne mistrzynie, pracowite pszczoły zakonne, nastoletnie dziewczyny i doświadczone wdowy. Niektóre, takie jak Anna od Jezusa czy Teresa
Barbara od Najświętszego Sakramentu, trwały w pamięci pokoleń, inne, jak Agnieszka od Trójcy Świętej, wyłoniły się z kart rękopisów po stuleciach. Są też takie, na które, jak na Marię Magdalenę od Zbawiciela, wciąż czeka historia kultury i literatury polskiej. Wszystkie jednak zaludniają kobietami przeszłość kultury polskiej.
Fot. wystawy – Dorota Mościbrodzka
Monika Spuz-Szpos/Моніки Спуз-Шпос:
Приступаючи до реалізації стипендії Міністра Культури, Національної Спадщини та Спорту я хотіла повернути пам’ять про люблінських монахинь – кармеліток, які прибули до Любліна у 17 столітті. Вони зробили великий внесок у культуру того часу, і сьогодні вони можуть стати джерелом тхнення для художньої творчості.
Життєписи монахинь кармеліток писалися за певним зразком. З них виходять благочестиві, смиренні жінки, що підкоряються чернечим правилам. Ми не дізнаємось чи носили вони окуляри або якого кольору було їхнє волосся. Але чим більше ми вивчаємо ці житія, тим більше стають помітними певні ознаки, що відрізняють кожну з них.
Читаючи їхні історії, я намагалася витягнути те, що є індивідуальним. Так почався процес створення стародавніх образів. Кожну з монахинь кармеліток босих я намалювала у традиційній техніці темпери жовткової, на липових дошках, покритих золотом. Кармелітанки одягнені в характерні для них хабіти, але черниці не мають атрибутів чи предикатів, що відображають їхні релігійні імена чи надзвичайні якості. Індивідуальні особливості монахинь підкреслюють предмети чи деталі, що з’явились у джерельних текстах. Тереза Барбара від Пресвятого Таїнства – Теофіла, уроджена Кретковська Задзікова, переживаючи, ловила клопів у своїй келії, а Беата від Богоматері – Беатриче Джевіць ка зображена з кущем суниць, бо, як вірили черниці, оживила засохлу рослину.
Prof. dr hab. Anna Nowicka_Struska/д-р габ. Анна Новіцка-Струска:
Історія кармеліток босих у Любліні почалася 1 листопада 1624 року. Чотири черниці – засновниці нового, майже повністю невідомого в Польщі монашого ордену – прибули тоді до міста із Кракова. Збудований ними пізніше монастир і костел св.Йосипа є одним із найкрасивіших архітектурних комплексів у місті, сьогодні тут розташовується садиба кармелітів босих, що на вулиці вєнтодуській. Про свій будинок у важкі воєнні часи монахині писали, використовуючи пестливі форми, називаючи його “монастирчиком”, “будиночком, гарним, веселим і красивим”, “приємними куточками”, “приємними келійками”, в яких сестри ведуть ідеальне “ спокійне життя в усамітненні”. До середини століття поступово все більше монахинь заповнювали конвентуальні простори. Через двадцять років у 1646 р., було прийнято рішення про заснування у місті другого монастиря сестер кармеліток босих, конвенту Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Церква тогочасних дівчат-поченток (в польському оригіналі назва пішла від поєднання назви вулиці Poczętkowska і назви монстиря Poczęcia MP (прим. Перекладача) досі знаходиться на вулиці Сташиця, яка раніше називалася Почентковською. У XVII – XVIII століттях у Любліні, за високою стіною цих двох замкнутих монастирів – відокремлених від світу решіткою, завісою, чернечими обітами, мовчан-
ням, підпорядкованим надзвичайно суворим правилам життя, котрі сформулювала знаменита містичка Тереза Авільська – засновниця Кармелю – провели своє життя близько 180 жінок. Їх імена, функції, дати їхнього народження та смерті відомі із збережених монастирських архівів, хоча можна припустити, що ця інформація є не повна. Однак адміністративні списки не дають жодних знань про опис їхнього світу. Переважна більшість доробку люблінських монахинь-кармеліток, була розпорошена в XIX столітті – документи, рукописи, бібліотека, повсякденні речі, артефакти та
предмети культу. Як після двох монастирів так і після самих сестер залишилися лише крихти, хоча іноді надзвичайно цінні.
Ким згідно тих шматочків пазла, були юзефатки і почентки ? Яким життям вони жили і що наповнювало їх думки? Кармелітки босі та їх старовинний образ були створені на основі записок, життєписів та збережених фрагментів монастирських хронік. Однак найбільше вони базувалися на записках самих черниць, які писали про себе та своїх сестер. Найкращий спосіб показати кармеліток босих майже 400 років тому – надати слово їм та їх сучасним сестрам. Нехай вони представлять себе у світлі того, як вони сприймали себе, їх чутливість, мову та світ, який вони поділяли. (…)
Головні герої образів є кармелітки босі з монастиря св. Йосипа та монастиря Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії:
Беата від Матері Божої – Беатриче Джевицька;
Агнешка від Пресвятої Трійці – Агнешка Мишковська;
Агнешка від Різдва Пресвятої Діви Марії
та св. Йосипа – Агнешка Венжикувна;
Анна від Ісуса – Ядвіга Стобенська;
Тереза від Ісуса Марії – Катерина з Кретковських Ліґензіна;
Тереза Барбара від Пресвятого Таїнства – Теофіла з Кретковських Задзікова;
Марія Магдалена від Спасителя – Анна Жабокліцька;
Агнешка Констанція від Ісуса Агнця – Констанція Іжицька;
Євфразія від Благовіщення Пресвятої Діви Марії – Анна Паєвська.
Чотири останні також були засновницями монастиря Пресвятого Імені Марії в Познані. Серед них були чисті дівчата, що захоплювали своєю невинністю і красою, харизматичні майстрині, рацьовиті
чернечі бджоли, дівчата – підлітки та досвідчені вдо ви. Деякі, такі як Анна від Ісуса або Тереза Варвара з Пресвятого Таїнства, залишилися в пам’яті поколінь, інші, такі як Агнєшка від Пресвятої Трійці, з’явилися із сторінок рукописів через століття. Є й такі, на які, як і на Марію Магдалину від Спасителя, історія польської культури та літератури ще чекає. Однак усі вони населяють жінками минуле польської культури.
Tłumaczenie: Irina Julia Lapunowa/Переклад на українську мову: Юлія Лапунова
