Światowy Dzień Poezji
to święto obchodzone corocznie 21 marca, ustanowione przez UNESCO jesienią 1999 roku. Główne uroczystości tego święta odbywają się w Paryżu. Celem tego dnia jest promocja czytania, pisania, publikowania i nauczania poezji na całym świecie. UNESCO zadeklarowało, że ten dzień ma “dać nowy impuls, aby docenić poezję oraz poprzeć krajowe, regionalne i międzynarodowe ruchy poetyckie”.
Zbigniew Herbert, Raport z oblężonego miasta
Przekł. Maksym Stricha, Kijów, 11 marca 2022 r.
Збігнєв Герберт (1924 – 1998), Звіт з обложеного Міста
Переклав з польської Максим Стріха, 11 березня 2022 року, в Києві
Я занадто старий, щоб носити зброю й битися опліч з іншими –
з ласки мені відведено другорядну роль літописця
записую – не знати, для кого – історію облоги
мушу бути точним, але не знаю, коли почалося вторгнення
двісті років тому, в грудні, у вересні, а може, вчора на світанку
всі тут страждають на втрату відчуття часу
все, що нам залишилося, це відданість місцю
ми досі захищаємо руїни храмів привиди садів і будинків
якщо ми втратимо руїни, нічого не залишиться
я пишу, як можу, в ритмі нескінченних тижнів
понеділок: крамниці порожні, обіговою одиницею став щур
вівторок: бургомістра вбито невідомими
середа: переговори про припинення вогню, ворог інтернував делегацію
нам невідоме їхнє місцезнаходження, тобто місце страти
четвер: по бурхливих зборах більшістю голосів відхилено вимогу про беззастережну капітуляцію
п’ятниця: почалася чума
субота: вчинив самогубство Н.Н., незламний борець
неділя: не стало води, ми відбили штурм східної брами, що зветься Брамою Завіту
я знаю, що все це одноманітно, це нікого не зворушить
я уникаю коментарів, стримую свої емоції, пишу про факти
мабуть, тільки вони цінуються на чужинських ринках
але з певною часткою гордості я хочу повідомити світу
що завдяки війні ми виростили нову породу дітей
наші діти не люблять казок, вони граються в убивства
наяву й уві сні вони мріють про хліб, суп та кістки
точнісінько, як собаки й коти
ввечері я люблю блукати околицями Міста
вздовж меж нашої загроженої свободи
я дивлюся згори на юрми вояків, на їхні вогні
я слухаю барабани, варварські крики
справді незрозуміло, як Місто все ще обороняється
облога триває довго, вороги повинні змінюватися
ніщо не пов’язує їх, окрім бажання нас винищити
готи татари імперці преображенські полки
хто їх порахує
кольори прапорів змінюються, як ліс на обрії
від ніжного пташиного жовтого навесні через зелений у червні до зимового чорного
потім увечері, звільнившись від фактів, я можу думати
про далекі давні речі, наприклад про наших союзників за океаном,
я знаю, що вони щиро співчувають
шлють мішки борошна, жири й добрі поради
вони навіть не знають, що їхні батьки зрадили нас
своїх колишніх союзників під час Другого Апокаліпсису
сини бездоганні, вони заслуговують на подяку, тому ми вдячні
вони не переживали облоги тривалістю в вічність
ті, хто зазнали нещастя, завжди самотні
захисники Далай-лами, курди, афганські горяни
зараз, коли я пишу ці слова, прихильники угодовства
отримали певну перевагу над партією незламних
звичайні перепади настрою, доля ще зважує все на терезах
кладовища ростуть, захисників меншає
але оборона триває і триватиме до кінця
і якщо Місто впаде, а один заціліє
він понесе Місто в собі шляхами вигнання
він буде Містом
ми дивимося в обличчя голоду, в обличчя вогню, в обличчя смерті
найгірше – в обличчя зраді
і тільки сни наші залишаються невпокореними
1982
